The Constellation

Проблема реалізації права на життя в Україні          Життя…Для кожної людини це слово означає щось своє. Хтось вбачає своє існування у будівництві блискучої кар’єри, для когось це маленький будиночок та сім’я, що завжди буде поруч з тобою. Воно дає нам шанс кожен день прокидатися з усмішкою на обличчі та планувати свій день, мріяти про майбутнє або шукати своє місце у цьому світі. Життя прекрасне, але в нього є один мінус-воно може закінчитися. Ось так, в одну мить людина може втратити все: мрії, близьких людей та найголовніше –своє право на життя. Право на життя — це право, що належить до прав першого покоління. Поряд з іншими правами цієї групи, воно має найбільшу цінність для людини і є передумовою всіх інших.      Неможливо оцінити всю його важливість, бо воно безцінне. Але, на жаль, таке крихке. Не завжди людина здатна захистити себе та вберегти це право. Конституція України свідчить: « Кожна людина має невід'ємне право на життя...

Всі люди смертні «Всі люди смертні, але для кожної людини смерть - це лихо, яке наздоганяє його, як нічим не виправдане насильство, навіть якщо людина покірно приймає її.»        Симона де Бовуар «Дуже легка смерть»          Цитата французької письменниці Симони де Бовуар змусила мене замислитися про те, що, можливо, евтаназія для деяких людей це просто спосіб надати собі шанс уникнути цієї неочікуваної події. Зробити себе володарем «життєвої ниті» ,обриваючи її в бажаний для них момент. Просто здатися та поринути у таке бажане забуття. Напевне, саме цими ідеями керуються прихильники «легкої смерті». Але давайте розглянемо і зворотній бік.        Можливо, ви пам’ятаєте фільм «Обраний» або книгу, за якою його було знято. Так ось, там зображується так зване «ідеальне суспільство» майбутнього. Що найдивовижніше, евтаназія вважається нормою та широко розповсюджена серед цієї утопії. Смерті взагалі не існує. Є прост...

Велотуристы своих не бросают  Чаще всего мы знаем своих учителей - просто педагогами. Для нас неожиданность, когда мы встречаем их в супермаркете, на пляже или в кафе. Что же, нам снова удалось пообщаться ближе с одним из наших преподавателей.  Владимир Валерьевич Шадрин практически 30 лет преподает в школе физику. Но делом всей жизни опытный педагог считает велоспорт. 40 лет своей жизни Владимир Валерьевич посвятил велосипеду.          - Нам известно, что в детстве хотели стать машинистом, но сейчас Вы - учитель физики. Почему так сложилось?         - Правильный ответ: «Потому что я очень люблю детей». Честный ответ: «У меня было плохое зрение и меня не взяли в машинисты». Выбирайте сами (смеется). Я хотел водить поезда, мне казалось это очень романтичным. Людям всегда куда-то надо. Люди всегда куда-то спешат. Кто-то спешит в другой город, кто-то в другую страну, кто-то спешит найти счастье в этой жизни. И м...