#ДоросліТеми

Всі люди смертні

«Всі люди смертні, але для кожної людини смерть - це лихо, яке наздоганяє його, як нічим не виправдане насильство, навіть якщо людина покірно приймає її.»       Симона де Бовуар «Дуже легка смерть»

 

       Цитата французької письменниці Симони де Бовуар змусила мене замислитися про те, що, можливо, евтаназія для деяких людей це просто спосіб надати собі шанс уникнути цієї неочікуваної події. Зробити себе володарем «життєвої ниті» ,обриваючи її в бажаний для них момент. Просто здатися та поринути у таке бажане забуття. Напевне, саме цими ідеями керуються прихильники «легкої смерті».
Але давайте розглянемо і зворотній бік.
       Можливо, ви пам’ятаєте фільм «Обраний» або книгу, за якою його було знято. Так ось, там зображується так зване «ідеальне суспільство» майбутнього. Що найдивовижніше, евтаназія вважається нормою та широко розповсюджена серед цієї утопії. Смерті взагалі не існує. Є просто укол, який тобі роблять при досягненні певного віку, та подорож до «іншого місця». Поняття смерті і життя дуже розмиті. А це тягне за собою знецінення останнього. Тому, евтаназія ніби приймає правило «життя одних людей може бути менш цінним за інших».
        Що казати про медицину? Якщо тяжко хворі люди будуть застосовувати евтаназію, то навіщо взагалі намагатися вилікувати людину чи винаходити нові ліки? Вона не дасть медичній науці розвиватися та йти далі. Ніхто не захоче шукати ліки для боротьби з раком, якщо хворих не буде, чи не так?
Ніяких гарантій. Це буде ще одним пунктом ,що йде разом з евтаназією. Прослідкувати за її повним процесом від «А» до «Я» не зможе не одна людина. Тому на будь-якому її етапі може виявитися, що вона була не законною. Підробка документів, моральні тиски- все це має місце у даній ситуації.
        Також, можна згадати часи Другої Світової, коли евтаназію застосовували за наказом Гітлера, щоб «підчистити» націю. Таким чином, вбивали всіх, хто вважався неугодним суспільству. Можливо, і в 21 сторіччі захочуть повернутися до цієї практики.
        Питання смерті завжди буде дуже тяжким, неоднозначним та болючим. Але, пропоную дослухатися до слів Бернарда Шоу і зрозуміти, що найціннішого скарба, ніж життя ми не отримаємо. 

«Життя для мене не тануча свічка. Це щось на зразок чудесного факела, який потрапив мені в руки на мить, і я хочу змусити його палати якомога яскравіше, перш ніж передати прийдешнім поколінням.»      Бернард Шоу

Валерія Пєтранова